А все ж таки у Century Media є продовжувачі відомих готичних традицій, закладених ще на зорі становлення стилю gothic-metal такими артистами, як Tiamat чи Moonspell. На даний момент у їхньому списку є аж дві легенди цього жанру – ікони та засновники doom-metal Paradise Lost (яких, схоже, за низькі показники в чартах відпустили з Music For Nations) і їхні молодші колеги з Мілану – Lacuna Coil. Якщо перші своїм майже десятирічним «поверненням до коріння» вже добряче втомили як старих, так і нових фанів, то других варто розглядати окремо. Тим паче, що є чудовий привід – їхній «Dark Adrenaline» вже вийшов. Тож, рушаймо в їхні темні світи, раз уже запрошують…
Відкриває альбом композиція «Trip the Darkness», випущена синглом ще в жовтні 2011 року. Своїм цікавим звучанням вона одразу привернула увагу слухачів. Італійці вирішили частково повернутися до більш похмурого саунду, властивого їхнім раннім роботам. Але це аж ніяк не банальне «back to roots». Швидше, бачення світу, подане у двох попередніх альбомах (Karmacode (2006) і Shallow Life (2009)), отримало фантазійну, готичну атмосферу. Їхній світогляд і раніше не вирізнявся позитивом, а тепер гурт занурився у філософію пізнання темних рівнів абстрактного підсвідомого. Як результат – «Trip the Darkness» став вдалим хіт-синглом із якісним відеорядом. Хоча заклик вокалістки Cristina Scabbia приєднатися до мандрівки в темряву дехто з фанів сприйняв неоднозначно: у відео вона з’явилася в суворому образі, радше схожому на вчительку молодших класів, ніж на безбашену прихильницю «усього чорного й похмурого». Проте це аж ніяк не применшило її сексуальної привабливості.
Продюсером альбому, як і двох попередніх, виступив Don Gilmore, який уже втретє веде гурт до звучання Linkin Park часів «Meteora» і «Hybrid Theory», які він також продюсував. Дивує не стільки цей факт, скільки те, що він не розвиває звучання Lacuna Coil у бік більш металевого стилю, властивого їм спершу (як це було, наприклад, із його роботою над альбомом Fever гурту Bullet For My Valentine). Ймовірно, Дон має власне уявлення про те, яким має бути «готичний» альбом. Швидше за все, йому, як американцю, ближчий варіант Evanescence. Та й добре – у такому вигляді Lacuna Coil теж звучать цікаво.
У платівці, створеній стараннями як продюсера, так і талановитих музикантів, чимало сильних композицій, гідних топ-10 провідних метал-видань. Це «Kill the Light» (відмінний реверанс у бік кращих робіт Paradise Lost, завдяки яким готика у металі набула електронно-ритмічного відтінку), «Give Me Something More» (майже радіо-хіт – готик-метал у фанковій подачі з атмосферним жіночим вокалом), «End of Time» (чудова балада з холодними модуляціями гітари та незвичним, трохи «похмільним» тембром вокалістки на початку, що наприкінці відсилає до впливу Depeche Mode) і «Fire» (сильний трек у стилі Moonspell – з приглушеним гітарним перебором на початку, важкими рифами, яскравим приспівом і відмінною динамікою).
Втім, і решта пісень – «Against You», «Upsidedown», «I Don't Believe in Tomorrow», «Intoxicated», «Army Inside», «Soul Inmate» – звучать потужно й утворюють міцний фундамент альбому, стаючи ідеальним саундтреком для будь-якого сучасного «готичного» фільму-жахів.
Не обійшлося і без особливих козирів. Їх на диску два: «Losing My Religion» – щирий кавер на хіт R.E.M., виконаний із душею; а також «My Spirit» – данина пам’яті Type O’ Negative та їхньому фронтмену Піту Стілу, з яким у Lacuna Coil були дружні стосунки. Ці пісні вдало вплітаються у загальний малюнок «Dark Adrenaline», зберігаючи при цьому власний шарм.
Треклист:
1. Trip the Darkness
2. Against You
3. Kill the Light
4. Give Me Something More
5. Upsidedown
6. End of Time
7. I Don't Believe in Tomorrow
8. Intoxicated
9. The Army Inside
10. Losing My Religion
11. Fire
12. My Spirit